1. Щороку 1 грудня світова спільнота відзначає День солідарності з людьми, які живуть з ВІЛ/СНІД. Ця дата є нагодою не тільки нагадати про причини та наслідки проблеми ВІЛ/СНІДу, а також згадати, що ця нищівна хвороба щороку вбиває за даними ООН 3 мільйони людей у цілому світі, згадати про 39,5 мільйонів людей, що живуть з ВІЛ/СНІД та про 4,3 мільйони заражених у цьому році. Чому Церква солідаризується з людьми, що живуть з ВІЛ/СНІД? Бо ця проблема стосується людини, а Церкві не байдужа людина. Ми, християни, відповідальні не тільки за себе. Біль іншого волає про допомогу, адже “кожен, хто потребує мене і кому я можу допомогти є моїм ближнім. Поняття ближнього стало більш універсальним, залишаючись водночас конкретним. Попри поширення на все людство, воно не обмежується виявом узагальненої та абстрактної любові, яка сама по собі ні до чого не зобов’язує, але вимагає моєї конкретної участі тут і зараз” (Венедикт XVI, “Бог є любов”, 16). Ще років десять тому про ВІЛ/СНІД в Україні мовчали, а вже сьогодні ми звиклися з цією трагедією та збайдужіли до неї, хоч за поширенням епідемії, за даними програми ВІЛ/СНІД Організацій Об‘єднаних Націй та Всесвітньої організації Здоров‘я, Україна посідає 6 місце у світі. Тільки за минулий рік в Україні померло від СНІД 2 185 чоловік. За даними дослідження Міністерства охорони здоров‘я точна кількість ВІЛ-позитивних в Україні не відома. Незважаючи на те, що світові організації б‘ють на сполох, ми далі часто думаємо, що ця проблема стосується бідної Африки, підлітків на дискотеці чи сусіда, що зраджує дружині. Однак, швидкість з якою поширюється епідемія, свідчать про те, що ВІЛ/СНІД стосується кожного.
2. Чому люди хворіють на СНІД чи стають ВІЛ-позитивними? Основні шляхи поширення вірусу вже давно відомі медицині: через кров, під час вагітності та пологів від матері до дитини, і статевим шляхом. Однак чому саме Господь допускає хворобу та страждання становить загадку для людського розумування. “Вкажи мені, за що зо мною правуєшся?”, волає праведний Йов до Бога, вкритий струпами прокази (Йов, 2, 10). Звісно, деякі вчинки та форми поведінки безпосередньо збільшують ризик захворіти, і людина повинна усвідомлювати відповідальність за свій вибір, та не у кожній ситуації такий причинно-наслідковий зв‘язок очевидний, наприклад у ситуації дитини, що народжується з ВІЛ чи у випадках зараження в медичних установах під час переливання крові або хірургічних втручань. Саме тому, не зважаючи ні на що, ми маємо ставитись до кожної людини так, як того вимагає її природна і надприродна гідність: з увагою та пошаною.
3. Основний комплекс проблем, пов‘язаних із СНІДом, включає ряд конкретних людських потреб, як фізичних: зменшення болю, медикаментозна допомога, так і психологічних: відновлення сенсу життя, єрархії вартостей та інтересів, подолання депресії. Крім того, хвороба спричинює ряд соціальних незручностей – дискримінація та ізоляція, труднощі з працевлаштуванням, криза у сімейних, родинних та товариських зв’язках. Одним з найважчих тягарів у такому випадку стає самотність. Церква устами Івана Павла ІІ не втомлюється нагадувати: “Бог любить усіх, без вирізнення, без обмежень… Він любить і тих з вас, хто хворіє і тих, хто страждає від СНІДу. Він любить друзів та родичів тих, хто хворіє і тих, хто турбується про них. Він любить всіх безумовною та вічною любов’ю”. Нашим обов‘язком є стати тими, хто несе ту божественну любов у щоденне життя: подачею руки, привітною усмішкою, створенням рівних та безпечних умов для праці та відпочинку, забезпеченням необхідними ліками та увагою.
4. Найбільшою перешкодою у подоланні ВІЛ/СНІД є упереджене та, певною мірою, зверхнє ставлення до проблеми, брак інформації та відповідних медичних засобів. Небажання знати, чути, а також навішані ярлики породжують проблеми у профілактиці та лікуванні, сприяють поширенню хвороби. Щойно почувши цю абревіатуру ВІЛ/СНІД люди відвертаються, відчуваючи неприйняття та агресію, залишаються з переконанням, що людина заслужила таку хворобу, і що це – кара за її гріхи. Але чи є хто з нас “без гріха”, щоб кидати камінь у ближнього? Людина з ВІЛ/СНІД має право на фахову інформацію, яку не завжди отримує, на безкоштовну медичну допомогу, яку не завжди надають, на захист своєї приватності, яку часто порушують, та на пошану і недискримінацію у суспільстві. Зокрема, під час вагітності ВІЛ-позитивні повинні мати достатню інформації та належний догляд, а під час пологів медпрацівники повинні дотримуватися всіх необхідних умов, щоб народилась здорова дитина.
5. Осуд і звинувачення на адресу людей, що живуть з ВІЛ та хворих на СНІД походять перш за все з огляду на основні шляхи поширення захворювання. Більше половини ВІЛ-позитивних та хворих на СНІД в Україні є наркозалежними. Але що штовхає людей до наркотиків, алкоголю, ризикованих сексуальних зв‘язків? Пошук самоствердження та вирішення проблем не завжди іде легким шляхом. Більшість людей, що вживає наркотики, не мали розуміння у сім‘ї чи були позбавлені сім‘ї як такої, не мали доброго прикладу у школі, їх часто „виховувала” вулиця. До пошуку легкої та швидкої насолоди, яка дає забуття та оманливе заспокоєння, часто приводять розчарування, безнадія, байдужість, спричинені відсутністю праці чи іншої можливості самореалізації, непорозумінням з близькою людиною чи її втратою, проблемами з суспільною адаптацією. Але хіба шукати щастя, заспокоєння та любові не природно для людини? Бог кличе нас до більшого. «Так, любов – «екстаз», але не в сенсі миттєвого сп’яніння, а в сенсі шляху, постійного виходу за межі зосередженості на собі до звільнення через дарування самого себе і таким чином до справжнього відкриття самого себе, навіть більше – до відкриття Бога» (Венедикт XVI, “Бог є любов”, 6).
6. Глибока вдячність належить тим, хто безпосередньо допомагає хворим на СНІД – лікарям, медсестрам, соціальним працівникам, волонтерам, душпастирям. Дуже часто, однак, їхні знання про ВІЛ/СНІД обмежуються набором формул про “запобігання зараження” та “боротьбу зі СНІДом”, тоді як “персонал повинен мати не тільки професійну підготовку, а передусім “підготовку серця”, завдяки якій, “оминаючи увагою все зовнішнє в іншій людині, я помічаю її внутрішнє очікування на знаки любові, уваги, чого я не можу дати їй лише за посередництвом організацій, створених для цього, сприймаючи це, можливо, як політичну необхідність. Я дивлюся очима Христа і можу дати іншій людині значно більше від того, що, як видається зовнішньо, їй необхідне: я можу дати їй погляд любові, якого вона потребує” (Венедикт ХVІ “Бог є любов”, 18). Прикро чути про непоодинокі факти дискримінації хворих та ВІЛ-позитивних, зокрема про випадки звільнення з роботи, знущання у міліції чи неприязне ставлення медичного персоналу. Неприпустимою є відмова молитися за людей, хворих на СНІД, або за душі померлих від цієї хвороби у храмі, або відмова їм у Таїнствах, якщо немає інших канонічних перешкод. Адже саме Церква є тим місцем, де ті, що терплять, шукають підтримки та втіхи, не боячись зустріти упереджене ставлення, осуд чи байдужість. Обов‘язком священнослужителів є стати прикладом добродійності й гостинності, особливо щодо хворих та засмучених (пар. 1 кан. 381 ККСЦ), свідчити люблячого Христа як для охрещених так і неохрещених чи тих, що відійшли від віри. Це свідчення включає також конкретну відповідальність душпастирів за виховання неупередженого ставлення своєї пастви до осіб, що живуть з ВІЛ чи хворих на СНІД у проповіді, у проведенні публічної молитви, у пастирських відвідинах, у створенні групи підтримки чи розвитку волонтерського руху.
7. Лише об‘єднавши зусилля держави, громадських та релігійних організацій можна зупинити ріст захворюваності. Український уряд прийняв достатньо постанов та програм, які формально забезпечують організацію допомоги ВІЛ-позитивним та хворим на СНІД, проте, реалізація цих програм вимагає значно кращого. У жодному разі неприпустимим є скорочення бюджетних витрат на профілактику та лікування ВІЛ/СНІД. У цьому контексті не можна оминути подякою ті міжнародні гуманітарні організації, за кошти яких Україна закупає ліки, шприци, інформаційні матеріали, і завдяки яким, лікування СНІДу є доступним. Оскільки на формування суспільної думки величезний вплив мають засоби масової інформації, надзвичайної ваги набуває послідовне, правдиве, повноцінне та неупереджене висвітлення усього комплексу питань, що стосуються ВІЛ/СНІДу. Тому відповідальність журналістів у цьому контексті дуже велика. Також школи та інші освітні заклади відіграють ключову роль у вихованні позитивного ставлення до людей, що живуть з ВІЛ та хворими на СНІД, у поширенні відповідального ставлення до свого життя, формуванні повноцінної самооцінки та цілісного розвитку особи. Усі дискусії про ВІЛ/СНІД повинні вестися мовою взаємоповаги, відповідальності та любові до людини, без замовчування значення моральних вартостей.
8. Окрім організаційного виміру допомоги, який Церква підтримує і заохочує активно розвивати, потрібно пам‘ятати про величезний потенціал молитви, особистої та, особливо, спільної. Уклінно прохаємо у цей день (1 грудня) усі наші спільноти – єпархіальні, парафіяльні, чернечі – виразити свою солідарність з людьми, що живуть з ВІЛ/СНІД тим, що для нас найдієвіше – щирою молитвою до Всевишнього.
Від імені Комісії у справі душпастирства охорони здоров‘я с. Надія Котур
Від імені Комісії “Справедливість і мир” п. Леся Коваленко
Увага! Текст розміщено з благословення Блаженнішого Любомира, Верховного Архієпископа Києво-Галицького. Доручаємо цей документ ласкавій увазі всіх душпастирів та мирян УГКЦ.
