Зустріч Родин загиблих лицарів Небесної сотні та бійців АТО

0
100

У селі Заздрість, у музеї-садибі Патріарха Йосифа Сліпого, що на Тернопільщині, 24 січня 2015 року вдруге відбулася Зустріч Родин загиблих лицарів Небесної сотні та бійців АТО Тернопільської області. Розпочалася зустріч із Літургії та панахиди за загиблими. Згодом відбувалося знайомство, так зване перше коло та психотерапевтичні групи. Завершення програми — роздача різдвяних баранців від “Кози-Дерези” та об’єднання всіх у спільній діяльності — послання до бійців на прапорі України, якого передали в ДУК “Правий Сектор” та концерт за участі кобзаря Василя Жданкіна, його доньки Анастасії та гурту “Великодні зернятка”. Цікаво, що саме пан Василь, Едуард Драч та Віктор Морозов у 1989 році не побоялись і на «Червоній руті» виконали гімн України.

Організатори зустрічі: фахівці Тернопільського обласного осередку Української спілки психотерапевтів, Психологічної Кризової Служби, духовенство УГКЦ.

Особлива подяка меценатам заходу: Руслану Савчишину, Вікторії та Ярославу Колодію (етномайстерня “Коза-Дереза”), Ірині Кельнер, водіям Роману, Тарасу, Андрію, Богдану, сестрам-василіянкам, які допомогли забезпечити проведення Зустрічі Родин.

Описувати подію у статті видається складно, оскільки втрачається весь зміст переживань та вражень у тексті автора. Ми подаємо коментарі як записи хроніки зустрічі та власні душевні хроніки.

Олександра Ніздрань, психолог: Зустріч родини загиблих — це безпечне місце для діалогу у переживанні втрати. Саме у групі, що об’єднана спільним випробовуванням долі,  родини відкривають завісу болю. Психологи, психотерапевти Української спілки психотерапевтів разом із священиками УГКЦ створюють умови для психологічного та духовного супроводу учасників цих зустрічей. Досвід переживання горя втрати — індивідуальний, як і кожна особистість сповнена своєрідності, так біль у проявах різниться. Групова робота дозволяє побачити себе у дзеркалі переживань інших.

Олег Гуковський, психотерапевт: Доступ до найбільшого болю, яким супроводжується втрата, відбувається у середовищі таких самих зболених людей, які пройшли шляхом горювання різну відстань. Більш чутливий отримує підтримку від стійкішого, сильніший турбується про слабшого, але напрямок один, і своїх не кидають по дорозі. Діє принцип уподібнення переживань і тоді значення, смисл горя переживається на рівні групи, спільноти, громади, що дозволяє розкрити серце, бути сприйнятним до страждання інших, проявити до них турботу, використати травму як ресурс.

Отець Василь: Я вважаю, що ці зустрічі – це потрібна річ, оскільки спостерігаючи за людьми, що відчули втрату побачив, що вони не падають духом, хочуть продовжити справу рідних… Водночас, хочу подякувати психологам за організовану зустріч.

Ірина Срібна, дитячий психотерапевт: Ми вдруге проводимо такий захід, під час якого працюємо в групах, зокрема із дітьми, проводимо ігри, малюємо, опрацьовуємо травму, переживання, відчуття страхів.

Ігор Лубківський, психолог, психотерапевт: Зі слів Фоми Аквінського: «Психологія та релігія не суперечать одне одному». Без віри не може бути психології, а священникам інколи не вистачає психологічного досвіду. Тому ми співпряцюємо одне з одним, тим самим, ділимося досвідом. У нас вже був досвід таких заходів у Зарваниці та вдруге у Заздрості.

Наталя Масловська, психотерапевт: Вдячна за нагоду бути частиною цієї великої родини, яка, надіємось, не буде зростати. На початку заходу була впевнена, що зможу надати підтримку та ресурс родичам загиблих, наприкінці відчула велику силу цих людей в їхній відданості рідним, їхній єдності, відчула взаємопідтримку.

Ірина Григораш, психотерапевт: На заході ми спілкувались на духовному рівні, у мене було відчуття взамопідтримки, створення родинної спільноти, українців, які переживають спільне горе (спільну війну).

Мар’яна Гевко, психолог, психотерапевт: Тут відбуваються актуальні речі: підтримка сімей, що важливо як для самих сімей, так і для спеціалістів, віддати часточку себе.

Христина Біла, психолог, психотерапевт: у мене змішані враження, навіть важко оформити словесно. Якісь амбівалентні (двоякі) відчуття.

Марія Ніженко, психолог, психотерапевт: Після проведення кола в мене виник образ «коло левів, що годують гієн, які зосереджені всередині». І з’явились амбівалентні емоції: страх, щоб смерть героїв була недаремною і радість , що не гієни оточили левів, а навпаки. Залишилось тільки перестати їх годувати. Герої своєю смертю згуртували людей, люди від щирого серця допомагають один одному. Мене радує, що в серцях людей, яким спричинили стільки болю, живе стільки любові, яку вони дарують іншим.

Василь Жданкін, кобзар: велика честь для сім’ї — виростити воїна… ще в Літописах Козаччини є описи, як громада брала на опіку членів сімей полеглих вояків.

Сім”ї загиблих:

Олена та Наталя: Ми інакше сприймаємо горе, оскільки від смерті нареченого та брата вже рік минув. Ми все пережили і змирились із цим. Сюди приїхали, щоб висловити підтримку тим, хто ще не встиг пережите це горе, співпереживати втраті.

Василь та Катерина: Тут відбувається душевна розгрузка. Раді, що нас запросили, якщо й надалі «Родинне коло» буде відбуватись, ми будемо приїжджати. Дякуємо організаторам заходу, всім волонтерам.

Дмитро, брат загиблого, 8 р.: мені все сподобалось, знайшов друзів. Особливо сподобалось, як дівчата виступали.

Остап, брат загиблого, 8 р.: багато чого сподобалось, як робили зірочки, малювали, їли цукерки. Познайомився  з двома хлопцями – Дмитром та Михайлом, вони тепер мої друзі.

Зустрілись 13 родин, а число в нашій області вже пішло за третій десяток. Ми звертаємось до родин, що не наважились приїхати, не залишайтесь зі своїм горем наодинці! Зателефонуйте на телефон Логістичного центру 0972055055 і повідомте про свої потреби, як матеріальні, так і духовно-психологічні. І ми зробимо все можливе, щоб підтримати Вас!

Інформація надана п. Олегом Гуковським – організатором заходу.

Напишіть відгук