С. Севастіяна (Карвацька): “Ми можемо звикнути жити “з короною”, але не маємо права ризикувати життям наших близьких”

0
6

У світі, де ніч змінюється днем, а в чергуванні пір року осінь неминуче приходить після літа, випереджуючи зиму, в ніжному білому смутку якої завжди зорить енергійна весна, ми незвикло констатуємо для себе присутність усталеної останніми місяцями і навіть уже роками тенденції нав’язливого перебування посеред нас смертельної недуги під назвою КОВІД-19.

Єдиною неконстантною величиною цієї дійсності є щоденно різна кількість тих, хто захворів, як також і число тих, хто з її причини закінчив біг свого земного життя.

І це не може не відбиватися жалем у наших серцях, адже йдеться про наших рідних і близьких, тих людей, котрі своїм існуванням посеред нас тішили наші серця та надихали наші уми, котрі своїм прикладом кликали нас до щоденної звитяги та сповнювали змістом наше життя, котрі допомагали нам і дякували нам за нашу для них поміч і підтримку.І якщо можна зжитися з невидимою небезпекою «вірусного співіснування смертельно небезпечної «корони», то аж ніяк не слід звикати до того відношення, яке ми іноді – через неуважність, необережність, а то і легковажність та байдужість – демонструємо по відношенню до людини, нашого ближнього, Божого образу і подоби, вінця усього сотвореного.Ми ніколи не маємо права забувати, що, навіть за нашого міцного здоров’я, серед нас є ті, хто має його слабким і легко піддатливим шкідливій дії недуги, а щонайголовніше – що в нашій сильній, як ми вважаємо, вірі, просто-таки мусить бути місце і для віри тих «слабких», котрі хочуть нашого вирозуміння в пошануванні їхнього права і стану через належне носіння нами маски в громадських місцях, через відповідне ставлення до особистої гігієни, відповідальне ставлення до вакцинації та багато інших речей, котрі багатьом із нас, як виглядає, вже від довшого часу видаються непотрібними, смішними і навіть протизаконними.

Пам’ятаймо, наш Добрий Господь не мірятиме нас мірою наших справжніх чи тільки уявних пізнань у галузі медицини чи інших наук, Він зважуватиме думки нашого серця.

Тому знайдімо в собі мужність і силу, замість непотрібних і шкідливих балачок і осуджень, стати радше на молитву, за тих хто відійшов чи відходить у муках, за тих, хто в тих муках страждає, і за всіх інших, щоби стати їм позбавленими мук і страждань цього світу.

І просячи в Бога щасливої вічності, не забуваймо, що для всіх нас вона уже почалася – з дня нашого земного зачаття і нашого народження ми не матимемо ніякого іншого життя: наша вічність уже триває і вимагає від нас бути гідними її достоїнства, адже вона є також і вічністю Бога, Який кличе кожного з нас до співвідповідальності у справі кожного з нас спасіння.

Джерело: фб-сторінка Севастіяни (Карвацької)

Поділитися

Leave a Reply