Багато століть проминуло з того часу, як подія приходу в світ Божого Сина об’єднала все людство у способі числити пори й роки, розділивши, із цим одночасно, хронологічний тяг загальнолюдської історії на «до» і «після» з моменту народження Ісуса.
Характеристикою епохи «до» є спільне бажання чи не кожного із живучих на нашій планеті почути радісну звістку про його власне спасіння у Господі – благовість Євангелія про появу тієї Зорі, котра Своїм світлом здатна просвітити увесь зоріючий у вічність життєвий шлях людини.
Натомість, питомою особливістю періоду «після» є жага до переживання кожного моменту нашого життя як досвіду буття із Божим Сином.
Релігійність часу «колись», на жаль, була неспроможною довести кожного до зустріччю із таїнством Новонародженого Бога і Людини: Йому не було місця у заїзді, а коло непристосованого вертепу в присутності небесних ангельських хорів на землі знайшлися перед яслами з Ісусом хіба декілька пастухів та чужоземні волхви. Натомість, величний дар віри моменту Божого вочеловічення дає можливість кожному з нас особисто стати перед Богом.
І він пригадує нам про те, що цей Бог – Бог «во плоті», тобто Бог, Який стався Людиною саме для того, щоби звернути увагу людей на них самих: на їхнє життя, їхні тривоги, їх переживання, їхні здобутки, їх біль, їхню радість… ба більше – відкрити очі їхніх душ і їхніх сердець, щоби спокійно і з трепетом вони могли зоріти в Божу вічність.
І справді, Бог-Слово видимо сталося тілом. В потребах і немочах, але, разом і з тим, зі щирим усміхом на устах. Вдивляючись в Нього, не можемо не добачити Йосифа і Марії. А разом із ними – і нескінченної вервиці людей, котрі поруч із Божим Сином. І навіть не тому, що хочуть допомогти Йому чи якось зарадити Йому в Його потребі, готові Йому послужити, а тільки тому що Він власне стався тілом і замешкав поруч із ними – іноді неуважними, подекуди нечуйними, а нерідко і геть ворожими до Нього.
Різдво кличе нас, віруючих в Ісуса як Спаса цілого людського роду, добачити Боже начало, Божу іскру, образ Божий і Божу подобу у кожній людині. А найбільше – солідаризуватися, співчувати та допомагати всім тим, хто – чи тільки іноді, чи навіть часто – є безпорадним, полишеним, покинутим, емаргінованим.
Нехай це Різдво 2022 року, святковане в радості серця, незважаючи на понурість карантинного стану і триваючий розгул загрозливої хвороби, буде ще однією можливістю побачити в собі і в кожному нашому ближньому присутність нашого Всемогутнього і Премилосердного Бога, Котрий стається Людиною, щоби жити, любити і діяти через кожного з нас.Радісних, щасливих, мирних свят!
Христос Рождається!
З побажаннями веселих свят с.Севастіяна Карвацька, голова комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я
