Поради священикам у служінню паліативному пацієнту

Першим завданням душпастиря є бути присутнім і цією присутністю звіщати Добру Новину.

Отож присутність має бути:

– спокійною – помазаною Духом Ісуса, Його Духом миру;

– такою, що поважає: поважати особу кожного хворого, його релігійну свободу, стан, психологічні ритми;

– гуманною: брати до уваги вразливість людської особи, знати ціну простих природних виявів уваги;

– такою, що приймає: здатна зрозуміти переживання пацієнта;

– близькою: налаштовуватись на стан конкретного хворого;

– душевною, щирою: вміє розділити людський біль і страждання;

– такою, що розуміє: “все зносить, в усе вірить, усього надіється” (1 Кор. 13, 7);

– мовчазною: вміє і знає, коли мовчати; стриманою: вона знає, коли відійти, відчуває, коли недужий потребує і бажає залишитись наодинці [див. 28, с. 41].

`Другим обов’язком є молитва і наголошення пацієнтам про молитву. Молитва уже на психологічному рівні є початковою формою виходу з тривожного стану і стає звертанням до Трансцендентної сили.

Молитва – це засіб для:

– Вияву своєї віри;

–   Допомога для хворого знайти у Бозі сенс життя, а також надає змісту стражданням;

– Вона є одна з форм євангелізації: Бога легше зустріти в молитві аніж у розмовах про Нього;

–   Вона допомагає усвідомлювати що поза людськими відчуттями є Божа благодать, через яку Господь допомагає хворому;

Третім обов’язком душпастиря є навчання або катехизація. Страждання часто ставить людині важкі запитання, а в основі християнської відповіді на них завжди є Ісус Христос. Відвідуючи хворих, залишаючись відкритим до діалогу, висловлюючись зрозумілою мовою, розумно використовуючи проповідь під час Літургії, душпастир стає євангелізатором і звіщає Христа. Завданням Церкви є звіщати Євангеліє, а завданням душпастиря в лікарні є звіщати і втілювати Євангеліє Страждання.

Четвертим обов’язком є освячення святими тайнами. Душпастир має приготувати хворого до їх уділення. Коли людина є невіруюча то не треба нав’язувати їй таїнства (тому що вона у них не вірить) ліпше допомогти їй зростати у вірі.

Слід наголошувати на важливості Св. Тайни Покаяння у духовному житті, як таїнство примирення і навернення до Бога.

Євхаристія – це Христос, що дає самого себе у вигляді “хліба живого, що з неба зійшов” (Ів. 6, 51); це їжа, без якої не можемо жити, особливо тоді, коли дуже важко йти, – у час випробувань і хвороби.

Душпастир повинен допомогти недужому усвідомити, що це Святе Таїнство є справжньою зустріччю з Господом. У жодному разі Причастя хворого не повинно стати якимось буденним, механічним, миттєвим дійством. Причастя не має бути подібне до роздачі медсестрою пігулок

Св. Тайна Єлеопомазання відіграє дуже важливу роль у духовному житті християнина коли він страждає у хворобі. Особливість її полягає в тому що вона допомагає більше хворому зносити тягар хвороби.