о. д-р Ігор Бойко: “Не можна на крові невинних дітей будувати особисте щасливе життя”

Нещодавно міністр охорони здоров’я Великобританії Лорд Гоув повідомив, що за останні роки у крані знищено 1,7 млн. людських ембріонів, отриманих для штучного запліднення “in vitro”. Як коментує британська газета “Daily Mail”, відколи ведеться облік, тобто з 1991 року, у Великобританії штучно запліднено 3,5 млн. людських ембріонів.

З цієї кількості тільки 235 тис. були успішно “вмонтовані”, тобто, вагітність у жінок відбулася. 1,39 млн. ембріонів не змогли “прижитись”, 1,69 викинено, як не використаний матеріал, а 23480 знищено після завершення терміну зберігання. Майже 840 тис. ембріонів на даний момент зберігаються у рідкому вуглекислому газі, 2071 зберігаються для інших пар, 5876 ембріонів зберігаються для наукових дослідів. Іншими словами, 93% людських ембріонів, отриманих штучними методами, не використано за прямим призначенням.

Ми попросили прокоментувати цю ситуацію о. д-р Ігоря Бойка, керівника Школи біоетики УКУ.

О. д-р Ігор Бойко: Для мене особисто дана статистика є виразним свідченням того, що у сучасному світі не шанується належним чином гідність та цінність людського життя. Недосконалість технологій штучного запліднення є надто високою і кожна людина повинна себе спитати чи варто так поступати і завдавати непоправної шкоди людському життю на самих ранніх етапах його розвикту. Адже це тиха мовчазлива війна проти ще ненародженого, але вже зачатого людського життя, яке безвідповідально знищується і ніхто не несе за це жодної відповідальності. Оприлюдненні дані Великобританії є вражаючими, але я переконаний, що й в Україні ситуація є дуже подібною. Сьогодні в Україні клініки репродуктивної медицини ростуть “як гриби після дощу”.

За останніми підрахунками в Україні діє близько 37 центрів, які надають послуги безплідним подружжям отримати дитину за допомогою штучного запліднення в пробірці, яке помилково називають лікуванням безпліддя. Лікувати безпліддя – означає усувати перешкоди, які є на шляху природного зачаття дитини, а різні технології штучного запліднення є виразним порушенням подружньої вірності, єдності та гідності дитини бути зачатою і приведеною на світ у подружжі та з подружньої любові. Тому хотілося б у Різдвяний час, коли Церква згадує невинних дітей, убитих Іродом у Вифлеємі та його околицях, звернутися до сумління тих людей, котрі й сьогодні поступають подібним чином, як цар Ірод, забуваючи при цьому, що не можна на крові невинних дітей будувати особисте щасливе майбутнє життя. Адже Христос одного дня кожного з нас спитає про те, що ми зробили одному із найменших на землі? Будьмо солідарними із тими людськими істотами, які ще не в силі висловити своє: “я маю право на життя, подібно як і ти!”