“Капелан у лікарні – не просто священик”

0
140

Депутати не підтримали законопроект, який дозволив би священикам служити в медзакладах. Парламентарі не набрали голосів у підтримку змін до законодавства, які стосуються запровадження душпастирської опіки в сфері охорони здоров’я, пише газета “Експрес”.    Чи означає це, що отці, які працюють у лікарнях у свій вільний час, роблять це нелегально?

– Зміни до закону мали закріпити термін “душпастирська опіка”. Йдеться про діяльність капеланів, уповноважених тими релігійними організаціями, статути яких зареєстровано, відповідно до закону. Чому це важливо? Бо хворому потрібна людина, яка може підтримати його духовно. Ми маємо закон “Про свободу совісті та релігійні організації”. У ньому зазначено, що богослужіння та релігійні обряди в лікарнях, госпіталях, будинках для престарілих та інвалідів проводяться на прохання громадян, які перебувають у них, або за ініціативою релігійних організацій. При цьому адміністрація медустанов сприяє цьому.    Але нам потрібно також внести в законодавче поле саме поняття душпастирства. Переконаний, що депутати ще повернуться до цього законопроекту. Можливо, він ще не до кінця продуманий і не готовий, а, можливо, не всі парламентарі усвідомлюють, наскільки він потрібний. Думаю, що доки людина сама не потрапить до лікарні, то не може повною мірою зрозуміти цього.   Я вже вісім років працюю капеланом у дитячій лікарні. Щонайменше три рази на тиждень по декілька годин спілкуюся з дітками, хворими на рак, а якщо потрібно, то залишаюсь на довший час. Однак моє перебування в лікарні важливе не тільки для тих із них, які помирають. І хворі діти, і їхні батьки, а також медперсонал часто хочуть просто виговоритися або почути відповіді на свої питання. Нерідко запитують, чому хвора саме ця дитина чи людина. Інколи ставлять незручні питання, недотичні до медицини.   Капелан у лікарні має ширші обов’язки та можливості, ніж просто священик. Він нагадує психолога, бо може розрадити людину, поговорити з нею про різні аспекти її життя. У той же час ця бесіда часто є набагато глибшою, ніж із психологом, бо священику довіряють більше. Крім того, він має право прощати гріхи.   Завдання священика — бути поряд із тими, хто страждає, підтримати й наголосити на тому, що це страждання має свій сенс. Часто людина думає, що несе покарання за свої гріхи, але маленькі діти ще не мають гріхів, проте хворіють і змушені терпіти біль. Священик мусить пояснити, чому так стається. Також капеланам доводиться роз’яснювати, що будь-яка хвороба — це не кінець. Більше того — в цьому є свій позитив, оскільки йдеться про духовні речі.   Сьогодні капелани працюють у лікарнях за згодою та з дозволу керівництва. Так, я потрапив до хворих дітей на прохання головного лікаря. Той звернувся до голови комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я з проханням, аби в їх установу приходили священики. Але потрібен нормативний юридичний документ, який би дозволяв і регулював таку діяльність, бо сьогодні на посаді головного лікаря людина, яка зацікавлена в ній, а завтра може прийти інша.   Зрештою, нам не потрібно вигадувати нічого нового — у світі в багатьох країнах уже прийнято аналогічні закони, які регулюють таку діяльність священнослужителів. Ці закони потрібні, щоб не було якогось самоуправства, тим більше, що в медзаклади приходять люди різних віросповідань.

Отець Михайло ШКРІБИНЕЦЬ, префект Львівської духовної семінарії

Поширити

Напишіть відгук