Душпастирство хворих та їхніх родин

0
9

Душпастирство хворих та їхніх родин є дуже важким і відповідальним напрямком спасенної діяльності Церкви. Кожна людина, хворіючи, по-своєму спричиняє ситуацію, яка не дає готових розв’язань, а лише підказує певні дії, які мають заспокоїти внутрішні потреби хворого та його родини.

Хвороба стає винятковою нагодою замислитися над сенсом і метою власного життя, особливо – для невіруючих людей чи т.зв. “непрактикуючих”. Під час хвороби виникають також роздуми над мотивами особистої поведінки. Немає наперед визначених схем хвороби. Кожен хворий вимагає індивідуального підходу. Індивідуальне спілкування з пастирем є нагодою до кроку назустріч очікуванням хворого, його індивідуальним потребам, так, аби хвороба стала для нього не поразкою, а творчим моментом внутрішнього розвитку.

Душпастирство хворих у спільноті пов’язано зі спільним переживанням стану хвороби як форми братської любові, дару, благодаті або шансу. Хворі входять у відносини з церковною спільнотою на багатьох площинах. Це можуть бути християнські об’єднання (товариства, рухи, групи і спільноти), організоване душпастирство (парафіяльні дні хворих, щомісячні дні хворих), літургійне душпастирство, служіння любові, апостольство у ЗМІ тощо. Важливим завданням є поширення в парафіях груп, які б опікувалися хворими, старшими та самотніми людьми.

Напишіть відгук