Думки для проповіді на «День пам’яті абортованих дітей». Друга Субота Великого Посту

0
159

ПОШАНА ДО ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ ВІД МОМЕНТУ ЗАЧАТТЯ:

НЕЗМІННЕ ВЧЕННЯ ЦЕРКВИ

Катехизм Католицької Церкви зазначає у номері 2271: «Від першого століття Церква стверджувала, що є моральним злом будь-який спричинений аборт. Це вчення не змінилося. Воно залишається непохитним. Прямий аборт, тобто бажаний як мета або засіб, тяжко суперечить моральному законові».

Інколи можна почути звинувачення, що Католицька Церква змінювала своє ставлення стосовно аборту. Це неправда. Ось основні факти:

  1. Із найдавніших часів християни різко відрізнялися від оточуючих язичницьких культур, відкидаючи аборти і дітовбивство. Найбільш широко використовувані документи християнського вчення і практики після Нового Заповіту в I і II століттях, Дідахе (Вчення Дванадцятьох Апостолів) і Лист Варнави, засудили обидві практики, як і ранні церковні Собори.
  2. Звичайно, знання людської ембріології були дуже обмеженими донедавна. Багато християнських мислителів прийняли біологічні теорії свого часу, які були засновані на працях Аристотеля (IV ст. до н.е.) та інших філософів. Не було чіткого розуміння, коли саме з’являється життя. Древні греки часто вважали, що людина стає особою лише від народження або на пізніх стадіях вагітності.
  3. Однак подібні помилкові біологічні теорії ніколи не змінювали загального переконання Церкви, що аборт на кожній стадії є тяжким гріхом. Навіть аборт на ранній стадії розглядався як напад на істоту, підготовлену Богом для отримання безсмертної душі (пор. Єр. 1: 5: «Перш ніж я сформував тебе в утробі, я знав тебе»).
  4. У V столітті нашої ери відмову від абортів на кожній стадії ствердив великий богослов Церкви — св. Августин. У ці часи панували теорії, згідно з якими людська душа з’являється в плоді лише через кілька тижнів після зачаття, але він також вважав, що людські знання біології дуже обмежені, мудро попередивши проти зловживання цими теоріями, щоб не ризикувати вбивством. Він також порушував тему місцезнаходження ненароджених дітей. На його думку, Бог може компенсувати всі людські недоліки або відсутність розвитку у Воскресінні, тому ми не можемо припустити, що діти, котрі не були охрещені через ранню смерть або як наслідок викидня чи аборту, будуть виключені з вічного життя з Богом.
  5. У XIII столітті св. Tома Аквінський широко використовував думку Аристотеля, зокрема його теорію, що раціональна людська душа відсутня в перші кілька тижнів вагітності. Але він також відкидав аборт на будь-якій стадії, застерігаючи, що це гріх «проти природи» — відкинути Божий дар нового життя, котре вже існує «іn potentia».
  6. Протягом цих століть теорії, що походять від Аристотеля та інших, вплинули на класифікацію санкцій за аборти в церковному праві. Зокрема покарання за навмисний аборт були сильнішими тоді, коли він відбувався на пізніших стадіях. Однак аборти на всіх етапах розглядали як тяжке моральне зло.
  7. З розвитком морального богослов’я, зокрема з виникненням казуїстичного підходу, робилися спроби виправдати аборт до моменту з’єднання душі з тілом. Ці теорії відштовхувалися від нерозуміння моменту, коли саме душа з’єднується з матерією. Водночас усіх їх згодом відкинуто, позаяк і розвиток медицини та біології підтверджували появу окремого життя вже з моменту зачаття.
  8. У 1827 році було відкрито яйцеклітину — і розуміння зачаття як процесу ставало дедалі досконалішим. Твердження Церкви про появу життя від моменту зачаття дістало наукове підтвердження. Особа, котра з’являється в момент з’єднання сперматозоїда та яйцеклітини, є вже вповні людським і окремим організмом від організму матері чи батька. Від 1869 року аристотелівський розподіл між одухотвореним та неодухотвореним плодом було повністю відкинуто.
  9. Водночас почали формуватися світські закони стосовно аборту. Вони грунтувалися не на релігійному, а на науковому ствердженні про початок життя від моменту зачаття. Так, наприклад, Звіт про злочинність аборту Американськoї медичної асоціації стверджує: «Немає іншої, раціонально та психологічно обґрунтованої теорії, крім теорії появи окремого людського життя від моменту зачаття» (1871).
  10. Беручи до уваги науковий факт, що людське життя починається з моменту зачаття, Церква продовжує стверджувати, що вся гідність, приналежна людині та дана їй Богом, також належить їй від зачаття. — Ось основа соціальної доктрини Церкви. Це ж твердження використовують у формуванні її вчення про війну, смертну кару, евтаназію, систему охорони здоров’я, бідність, еміграцію. Отже, стверджувати, що гідність особи можна заперечувати або принижувати через такі зовнішні фактори: вік, стан, місце перебування, рівень розвитку і т. д., означає заперечувати саму ідею гідності та прав людини і є категорично аморально.

КУДИ ПОТРАПЛЯЮТЬ ДІТИ, ЯКІ ПОМЕРЛИ БЕЗ ХРЕЩЕННЯ

(ПІД ЧАС ВИКИДНІВ, МЕРТВОНАРОДЖЕНЬ, АБОРТІВ)?

Перш ніж розглянути це питання, ми повинні чітко визначити два моменти:

По-перше, ідея лімбу — це богословська спекуляція, а не визначена доктрина Католицької Церкви. Ми повинні дотримуватися того, чого навчав наш Господь про необхідність хрещення: «Істинно, істинно кажу тобі: Коли хтось не вродиться з води та Духа, не спроможен увійти у Царство Боже» (Ів. 3:5). Тому катехизм справедливо стверджує: «Церква не знає іншого засобу, крім Хрещення, щоб забезпечити вхід до вічного блаженства» (№ 1257). Лімб, отже, був припущенням про те, що стається з душами дітей, які загинули і  не з власної вини не були охрещені. Вони нічого не зробили, щоб отримати вічне прокляття в пеклі, але через первородний гріх і відсутність Хрещення не можуть увійти до Неба. Через це багато богословів використовували концепцію лімба для пояснення місцезнаходження цих дітей. Все ж ця доктрина не є офіційною в Церкві.

По-друге, ненароджена дитина дійсно є особою вже від моменту зачаття. Декларація про скоєний аборт стверджує: «Від моменту запліднення яйцеклітини починається життя, яке не є ні батьком, ні матір’ю, а життям нової людини зі своїм розвитком» (№ 12). Церква, однак, конкретно не визначає, коли душа з’єднується з тілом. Проте ми правильно вважаємо, що всемогутній Бог вливає душу в тіло, коли, згідно з Його волею, творіння стає людиною: для більшості з нас це було б в момент самого зачаття, але для монозиготних (однояйцевих) близнюків це було б коли запліднена яйцеклітина розділяється. Тут Церква підкреслює, що життя з моменту зачаття є священним і має бути захищене. Навіть якщо існує сумнів щодо особистості дитини в утробі матері, ризикувати вбивством буде об’єктивно тяжким гріхом (№ 13).

Повертаючись, отже, до долі дітей, які вбиті через аборт, або вмирають в утробі перед народженням через викидні, або народжуються,  але помирають без Хрещення, Катехизм стверджує: «Щодо дітей, які вмерли без Хрещення, то Церква може тільки довірити їх Божому милосердю, як вона це робить у чині їхнього похорону. Справді, велике милосердя Бога, Який прагне, щоб усі люди були спасенні (Пор. І Тим. 2:4), і ласкавість Ісуса до дітей, через яку Він каже: «Пустіть дітей приходити до Мене, не бороніть їм» (Мр. 10:14), — дозволяють нам сподіватися, що існує дорога спасіння для дітей, померлих без Хрещення» (№ 1261). Тому, підтримуючи вчення Господа про необхідність Хрещення, ми також зосереджуємося на «великому Божому милосердю». У Святому Письмі прославляється милосердя Боже: наприклад, псалом 136 нагадує нам: «Милосердя Його вічне», і Пс. 145:8-9 проголошує: «Господь ласкавий і милосердний, повільний до гніву й милістю великий. Добрий Господь до всіх, і Його милосердя перед усіма Його ділами». Протягом усього Євангелія Ісус милостиво ставився до грішників, які вільно обрали гріх. Св. Павло писав: «Та Бог, багатий милосердям, з-за великої Своєї любові, якою полюбив нас,  мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом — благодаттю ви спасенні!» (Еф. 2:4-5). У Святому Письмі постійно наголошувано про нескінченне Боже милосердя.

Через нашу тверду віру в безмежне Боже милосердя, а також розуміючи Його волю «щоб усі люди спаслися» (I Тим. 2:4), ми маємо справжню надію, що дійсно є спосіб спасіння для дітей, які не з власної вини померли без Хрещення. Подібно до того, як ті дорослі, що не знають ні Євангелії Христа, ні Його Церкви, але шукають Бога з щирим серцем і живуть за наказом своєї совісті через Його благодать, можуть досягти вічного спасіння (ІІ Ватиканський Собор, Lumen Gentium (Догматична конституція про Церкву), 21 листопада 1964, § 16), ми  сподіваємося, що безпорадна, невинна дитина, яка померла в утробі матері або й після народження, але без Хрещення, не буде залишена Господом та їй не буде відмовлено в Його спасительній благодаті.

Ця надія очевидна в «живій вірі» нашої Церкви. Папа Іван Павло ІІ в енцикліці Evangelium vitae (Євангеліє життя), звертаючись до жінок, які зробили аборти, писав: «… Ви також зможете просити прощення у вашої дитини, яка тепер живе в Господі» (№ 99). Таке твердження свідчить про довіру Святішого Отця до нескінченного Божого милосердя стосовно цих дітей і їхнього місця на Небесах.

У нашій літургійній традиції ми також неодноразово звертаємося з молитвою до невинних дітей, незважаючи на те, чи були вони охрещені, чи ні. Так, наприклад, 11 січня Церква віддає честь пам’яті чотирнадцятьох тисяч  немовлят із Вифлеєма і його околиць, убитих за наказом Ірода за Христа, котрих вважаємо мучениками, хоч вони не були ані хрещеними, ані не знали Христа. Безумовно, жертви абортів слід вважати сучасними мучениками, які пролили свою кров тільки тому, що вони були створені Богом, але відкинуті людьми.

Хоч богослови дотепер працюють над цим питанням і остаточного, догматичного, пояснення немає, ми, як і в багатьох інших питаннях, покладаємо свою довіру на Господа. Господь відкрив Церкві, що саме і лише Хрещення є засобом спасіння, та ми не маємо права обмежувати Його ласку лише до нашого розуміння. Господь є безмежним і безмежна Його любов та милосердя, тож Він може запропонувати іншим людям невідомі Церкві способи спасіння цих безпорадних дітей.

Однак така надія на нескінченне Боже милосердя не повинна зробити нас недбалими в тому, щоб старатися про якомога скоріше Хрещення дітей та євангелізацію вірних. Навпаки, нам слід сумлінно виконувати свій обов’язок і допомогти всім людям прийти до Господа через Хрещення.

 

Список використаних джерел

Конгрегація доктрини віри. Декларація про скоєний аборт (1974) // https://bit.ly/2FhXXDq

Іван Павло ІІ. Євангеліє життя (Evangelium vitae) (1995) // https://bit.ly/2CoxWQK

Катехизм Католицької Церкви

Напишіть відгук