Дороговказ для дупастирсва в проблематиці ВІЛ/СНІДу

0
2

З ростом епідемії необхідність участі Церкви в сфері запобігання поширення ВІЛ/СНІДу стала більш очевидною, адже Церква зберігає високу довіру усіх прошарків суспільства, охоплюючи широкі верстви населення.

Тема СНІДу істотно позначила сучасну епоху і стала предметом серйозного занепокоєння. З огляду на це різні державні, міжнародні, громадські та релігійні організації намагаються докласти зусилля, щоб послабити вплив наслідків СНІДу та допомогти всім, хто досвідчує різного роду страждання, з цим пов’язані. Христова Церква не може стояти осторонь проблем, які постають перед людьми сьогодення.

Сучасна ситуація довкола проблематики СНІДу відкриває перед нашими очима біль людей, які через хворобу знаходяться у відчаї, засуджені суспільством, часто відкинені ближніми.

Усі ті, кого торкнула недуга СНІДу, відчувають певного роду ізольованість, яка спричинює особливу драму: вона припадає на час, коли в їхньому житті з’являється чи не найбільша потреба уваги та підтримки. Наслідки хвороби спричинюють вплив як на особистісному рівні, так і на соціальному. Вони виявляються у різного роду відкиненні, неприйнятті та ізоляції, у сімейних кризах та розірванні товариських зв’язків. Одним із найважчих тягарів у такому випадку стає самотність.

Людина запитує про причину свого страждання і на людському рівні шукає відповідей на ці запитання. Вона часто ставить їх Богові, ставить їх Христові, і при цьому не може оминути увагою, що той, кому вона ставить своє запитання, сам страждає, однак бажає їй відповісти з хреста – осердя власного страждання. Ісус Христос добровільно прийняв терпіння і смерть «з любові до Отця і до людей, яких Отець хоче спасти». Будучи невинним, Він зазнав страждань, і тим поєднав себе з болем людських синів та дочок.

Христос особисто став зразком безкорисної любові, співчуття, вміння бути поруч із тими, хто терпить, їх супроводжувати і приязно ставитися до них.

Притчею про доброго самарянина (Лк. 10, 25–37) Ісус подає нам виразний приклад, як ми повинні ставитися до ближніх, які страждають. Ми не можемо бути байдужими – минати їх. Кожен, хто зупиняється біля страждання іншої людини, хоч би яким воно було, є добрим самарянином.

Добрий самарянин допоміг у потребі і був чутливим до страждань свого ближнього. Він не зупинився лише задля зворушення і співчуття. Вони стали для нього стимулом до дій, які були скеровані на те, щоб «донести поміч» зраненому чоловікові. Добрий самарянин – це той, хто приносить допомогу в стражданні, хоч яким би воно було. Він жертвує собою заради іншого, бо лише через щирий дар себе людина може повністю віднайти своє покликання.

Діяльність Церкви у сфері протидії ВІЛ/СНІДу в Україні охоплює два великі напрямки: первинна профілактика та робота з  людьми, які живуть з ВІЛ.

Християнська спільнота (загально церковна та парафіяльна) має:

  1. належно виявляти пошану і турботу стосовно кожної людини;
  2. формувати атмосферу солідарності, милосердя і неупередженості до ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД;
  3. запровадити у визначені дні молитви за ВІЛ-інфікованих;
  4. організовувати на парафіях просвітницькі заходи, це допоможе долати страхи і упередження про небезпеку контакту з такими особами. Тут необхідно залучати фахових медпрацівників;
  5. священик повинен постійно піклуватися про власну поінформованість та компетентність у проблематиці ВІЛ/СНІДу;
  6. медпрацівники, психологи та соціальні працівники дбають про тілесно-психологічно та соціальну сферу життєдіяльності хворого, священик має співпереживати і бути присутнім біля страждаючої людини;
  7. священик має супроводжувати людину у пошуках правди;
  8. священик має встановити діалог із членами сімї, відвідувати родину, спільно молитися, допомогти у пошуку інформації юридичної, соціально-психологічної і медичної підтримки;
  9. священик має співпрацювати із молоддю над формуванням у них християнських цінностей у сфері сталевості. Діалог із молодою людиною це шанс для священика розпізнати виклики з якими бореться або яких недобачає молода людина;
  10. хворий має:

а. усвідомити реальний стан хвороби; б. прийняти її; в. вибрати жертовну поставу, що виникає із любові.

Підготував о. Руслан П’яста

Напишіть відгук